Західня Україна під большевиками ІХ. 1939

Збірник "Західня Україна під большевиками. ІХ.1939-VI.1941" виданий у Нью-Йорку Науковим Товариством ім.Т.Шевченка в Америці і Українською Вільною Академією Наук у ЗДА за матеріальної допомоги Східно-Європейського Фонду.

Збірник вийшов за редакцією Мілени Рудницької (15.07.1892-29.03.1976) - української громадсько-політичної діячки, журналістки, письменниці. Народилася в м.Зборів у сім'ї нотаріуса. Коли дівчинці було десять років, помер її батько. Сім'я переїхала до Львова, де Мілена закінчила польську приватну гімназію. У 1910 р. вступила на філософський факультет Львівського університету, а в роки Першої світової війни переїхала до Відня для продовження навчання в місцевому університеті, де здобула вчений ступінь доктора філософії (1917). Займалася викладацькою роботою у Львові, пізніше повністю присвятила себе громадській і політичній роботі.

Ще у 1919 р. вона увійшла до Національної Ради українських жінок, заснованої у м. Кам'янець (нині Кам'янець-Подільський). У 1920-1930 рр. очолювала у Львові "Союз українок", "Дружину княгині Ольги". Належала до Президії "Світового Союзу українок". Одночасно разом зі своїм чоловіком Павлом Лисяком, одним із засновників і провідних діячів УНДО (Українське національно-демократичне об'єднання), брала діяльну участь у роботі цієї найбільшої української політичної партії у Галичині й Польщі. М. Рудницька у 1928-1935 рр. була послом від УНДО у польському сеймі, де сміливо і наполегливо захищала українську справу як у його комісіях (освіти та закордонних справ), так і в численних публічних виступах. Вона виступала з критикою польських властей за переслідування української культури, руйнування української школи та церкви. М. Рудницька намагалася привернути увагу громадськості світу на голод, штучно організований в Україні, брала активну участь в допомозі голодуючим у радянській Україні. Вона захищала права українців на засіданнях різних комісій і підкомісій Ліги Націй.

Із 1939 р. - в еміграції. В еміграційний період: представник Української національної ради у Швейцарії (1948-1950), директор Українського допомового комітету (Женева, 1946-1950). Співробітник газети "Свобода" (Нью-Йорк, 1950-1958), української редакції радіо "Свобода" (Мюнхен, 1956-1960). Автор понад 60-ти публікацій та полемічних статей на виховні, феміністичні, культурно-освітні та політичні теми. Друковані праці: "Українська дійсність і завдання жінки" (Львів, 1934), "Західня Україна під большевиками" (Нью-Йорк, 1958), "Дон Боско: Людина, педагог, святий" (Рим, 1963), "Невидимі стигмати" (Рим-Мюнхен-Філадельфія, 1971). Померла у Мюнхені, у 1993 р. прах М. Рудницької перепоховано у Львові на Личаківському цвинтарі.

Перебравшись з Кракова до Берліна, М. Рудницька співпрацювала з міністерством пропаганди Й. Геббельса в проведенні антирадянських акцій. З початком німецько-радянської війни для вивчення ситуації про злочини більшовиків у Західній Україні за дорученням міністерства кілька разів виїздила до Львова. М. Рудницька згадувала про свою роботу: "У вересні 1941 р. прибула до Львова з заміром зібрати відомості про те, що пережив народ під большевиками. Я проводила балачки з людьми різних професій і робила з цих розмов записи або замовляла статі. Пам'ять про більшовицьке панування було тоді між місцевим населенням ще дуже свіжа, незатерта новими враженнями" ("Західня Україна під большевиками", с. 5). При цьому підкреслила, що "люди радо ділилися спогадами й міркуваннями про пережиті часи, не лінувалися теж закріпити, на мою просьбу, свої спостереження на на папері" (Там само, с. 5). Однак якось підсвідомо зізналася, що основними постачальниками інформації про злочини більшовиків являлися не звичайні "люди", а особи які боролися з більшовиками: "моїми співрозмовцями були здебільшого громадяни, які і в підпільній добі грали видатну роль в українській суспільності" (Там само, с. 5).

Збірник редагувався швидко і вже на початку 1942 р. рукопис книги вона передала для друку видавництву Юрія Тищенка-Сірого в Празі. Книга деякий час пролежала без руху у німецькій цензурі. Лише коли німці залишили Західну Україну, для їх спецпропаганди знову на порядок денний постала проблема більшовицьких злочинів для ідеологічної підтримки українського руху Опору в особі ОУН. Однак видати книгу швидко не вдалося, книга накладом 5 тисяч примірників побачила світ лише весною 1945 р. Вона залишилася на складі видавництва і не знайшла свого читача. ("Західня Україна під большевиками", с. 6).

У 1951 р. М. Рудницька виїхала на псотійне проживання до США. Там вона встановила контакт з сенатором від штату Вісконсін Чарльзом Керстеном - автором "поправки Керстена", яка дозволила конгресу США підтримувтаи визвольні рухи "за залізною завісою", а також, керуючись змінами у "Законі про взаємне забезпечення безпеки", виділяти уряду США щорічно 100 мільйонів доларів для ведення підривної діяльності проти країн соціалістичного табору. Створена у липні 1953 р. комісія Керстена провела кілька десятків засідань у Чикаго, Детройті, Нью-Йорку, Лондоні, Мюнхені, Берліні й заслухала понад 300 свідків "більшовицьких злочинів". Під впливом матеріалів, наданих М. Рудницькою вказана інституція оприлюднила своє чергове узагальнення: "У кожному місті Західної України в перші роки війни НКВС і його агенти вбили всіх політичних в'язнів за виключенням жменьки, яка врятувалася чудом".

Фінансована комісією Керстена книга М. Рудницької "Західня Україна під большевиками" була видана вдруге у 1958 році Науковим товариством імені Шевченка у США (НТШ-А) та Українською Вільною Академією Наук (УВАН). Кілька його примірників надійшло до України лише в часи Незалежності. Перевидання книги здійснено у видавництві "Коло" у 2016 році.

Збірник "Західня Україна під большевиками" (за редакції М. Рудницької, Нью-Йорк, 1958) сьогодні є бібліографічною рідкістю. Книга має історико-культурне значення.