Lettere della Santa Madre Teresa di Giesu. 1721

Книга «Lettere della Santa Madre Teresa di Giesu» (Послання Св. Терези Ісусової) в двох томах видана в типографії Бальйоні м. Венеції в 1721 р.

Книга є бібліографічною рідкістю і зафіксована в каталогах особливо цінних і рідкісних стародруків.

Наукову атрибуцію здійснено за каталогом Бібліотеки Капуцинів в Палермо.

Особливо важливо, що зберігся титульний аркуш з повними і точними вихідними даними.

Формат книги – 22,6х16,6 см. Листова формула: т. І – [8], 300; т. ІІ – [8], 195, [9] с. Мова видання: італійська. Переклад з іспанської на італійську здійснив Д. Ораціо Кваранта, з анотаціями монсеньйора Д. Палафокси та єпископа Мендози.

Особливу мистецьку цінність книги становить її художнє оформлення – сюжетна він’єтка на титульному аркуші, кінцівки, заставки та художні ініціали. Варто відзначити високий рівень поліграфії – красиві і чіткі шрифти, в тому числі курсивні.

Книга є збіркою аскетичних послань святої Терези Авільської, черниці XVI ст., реформаторки Кармелітського ордену. До обох томів додані індекси – алфавітні покажчики.

Тереза Авільська (Тереза Ісусова, Тереза де Аумада,  Teresa de Аvila, Teresa de Jesus, ім’я cвітське — Тереса Санчес Сепеда д'Авіла-і-Аумада, 1515-1582) — іспанська монахиня-кармелітка, католицька свята, автор містичних творів, реформатор кармелітського ордену, засновниця орденської гілки «босоногих кармеліток». Католицька церква відносить її до Учителів Церкви. Вважається однією з найкращих письменників іспанського золотого віку і першою іспанською письменницею.

Тереза народилася 1515 р. в Авіл’ї в сім’ї благородного дворянина Алонсо Санчеса де Сепеди, нащадка хрещених євреїв. Крім Терези, у її матері Беатрис була ще одна дочка і семеро синів. У батька Терези теж було троє дітей від першого шлюбу. Сім’я Терези була знатною і заможною, та перебувала в родинних зв’язках з найвідомішими домами Кастилії.

В дитинстві Тереза була дуже набожною, у віці 6 років навчилася читати. Її улюбленою книгою була збірка Житій святих і мучеників. Одного разу вона втікла разом з братом з дому, для того щоб відправитися у мусульманські землі для проповіді християнського вчення, але їх швидко впіймали. Після цього у Терези з’явилася нова мрія – стати монахинею. Не дивлячись на це, вона полюбляла читати лицарські романи і навіть написала один. Її батько і думати не хотів про вибір доньки та сподівався, що розумна, заможна і красива дівчина складе блискучу партію з яким-небудь знатним дворянином. Проте у віці 20 років Тереза втікла з дому та вступила до кармелітського монастиря в Авілі, де прийняла нове ім’я Тереза Ісусова.

В перші роки життя в монастирі Тереза тяжко захворіла (параліч), її навіть повернули помирати у батьківський дім. Однак Тереза зуміла справитися з хворобою і згодом повернулася в монастир. З часом вона перетворилася в мудру і зрілу монахиню, до якої зверталися за порадою не лише в монастирі, але й за його межами. Батько Терези теж звертався до неї за духовними порадами, і зрештою примирився з вибором доньки.

Тереза починає активно подорожувати Іспанією та засновувати нові обителі, нові «промінці на шляху до неба». Велику роль у житті та діяльності Терези зіграла зустріч з Хуаном Єпесом та Педро Алькантарським. Хуан запропонував Терезі здійснити ряд реформ, що мали б сприяти розвитку Ордену та знівелювати будь-який ефект занепаду християнської віри та моралі. Хуан запропонував ідеал добровільної бідності, з яким Тереза погодилася (хоча й була з багатої родини). Вони стали називати себе «босоногими» (носили сандалі так, що здавалися босими), на противагу «взутим» кармелітам, які, як здавалося Терезі та Хуану забули для чого насправді вони прийшли в цей світ і перетворили служіння вірі в засіб власного збагачення.

Тереза вважала, що інституції великих монастирів себе дискредитували остаточно, тому майбутнє, вона вважала, буде за невеличкими обителями, мережу яких потрібно розвивати щонайперше. «Босоногі», втім, вимагали, щоб їхні права були на рівні з «провладними» «взутими»; вимагали повернення їм власності, узурпованої «взутими». Таку реформу зовсім не сприймали нагорі. Терезу ненавидів папський клір, її називали жінкою-волоцюгою, яка, попри заповідь Павла про неприпустимість засновування церков без згоди Папи та попри настанову Павла «Жінки ваші нехай мовчать в церквах, бо не дозволено їм говорити, лише коритися, як каже закон» (Перше послання до Коринтян 14:34), діяла як сама вважала за потрібне. Хуана було запроторено до в'язниці, Терезу примушували спалити всі духовні книги, написані нею іспанською мовою.

Інквізиція таки змусила Терезу це зробити, хоча, як пише дослідниця Вінарова, це не могло завадити Терезі йти з власним поглядом на віру, адже її живою книгою був Христос. Нарешті після офіційного дозволу папи Пія IV обителі, засновані Терезою, могли вийти з підпілля і розвиватися на рівних умовах з іншими великими монастирями. Правда, попри відкриття монастиря Святого Хосе в Авілі, місцева влада продовжувала протистояти реформаторам — Терезу було навіть ізольовано від її учнів на чотири місяці аж поки король не видав указ зі своєю згодою на таку діяльність реформаторів.

Концепція добровільної бідності виявилася успішною і керівники Кармелітського Ордену, злякавшись масштабів цього явища, вирішили обмежити Терезу в діях і влаштували їй «карантин»: наказали жити в одній обителі і не засновувати нових. Попри такі утиски, завдяки своїм зв'язкам Тереза змогла доповісти про це папі, який був вимушений надати «босоногим» реформаторам статус окремої церковної організації.

Тереза Авільська писала свої твори за принципом «пишу те, що говорю». Вона писала тим людям, з яким спілкувалася найбільше — монахиням-кармеліткам. Найвідомішими її творами є «Книга мого життя» (автобіографія), «Книга основ», «Внутрішній замок (Обителі)», «Шлях до досконалості», «Роздуми над Піснею Пісень», крім того вона писала духовні листи та вірші (варіації народних пісень). У її творах поряд із вже згаданими поєднаннями містичних традицій аврамістичних релігій (християнства, юдаїзму, мусульманства) та суфіїв ми можемо побачити заклики до самопізнання, що в свою чергу притаманне епосі Відродження.

«Пізнати себе вкрай важко, і мені б хотілося, щоби ви робили це без упину», «Поглянімо на власні гріхи та забудемо про чужі», — так вона писала дещо в дусі антропоцентризму. Самопізнання виступає постійним процесом руху до Бога.
Врешті-решт Тереза була визнана як світською, так і церковною владою. Папа Павло V у 1614 р. беатифікував її, а папа Григорій  XV в 1622 р. канонізував. Крім того, її вважають покровителькою Іспанії та Хорватії.

Книга в доброму колекційному стані збереження. Примірник повний.

Книга має музейну, історико-культурну цінність.