Плем'я вовків. Роман. Любомирський С. 1951

Любомирський Степан (21.06.1921, Дрогобич - 16.07.1983, Чикаго) - український письменник, редактор, публіцист, радіокоментатор, видавець, графік, автор проєктів відзнак та грамот, автор віршів, для яких він компонував і мелодії, доповідач, член ОУН, Управи Братства Дивізійників, 8-го відділу Організації Оборони Чотирьох Свобід України, Асоціації Діячів Української Культури. Справжнє ім'я та прізвище - Любомир Рихтицький. Псевдоніми - Степан Емерсон, Микола Хортиця. Закінчив Дрогобицьку народну школу та Дрогобицьку гімназію. Вступив у 1941 році до Львівського політехнічного інституту. Брав участь у Другій світовій війні. У липні 1943 року зголосився до Дивізії "Галичина", поручник Дивізії. По війні перебраввся до Баварії, де потрапив до табору біженців у 1946 році. У 1947 році почав студіювати журналістику лісівництво в Українському технічно-господарському інституті на околиці Реґенсбурґу. Тут він познайомився з Дарією-Вірою Мельникович, яка невдовзі вийшла за нього заміж. Після народження дочки Тамари, родина перебралася до США. 

Любомир Рихтицький - великий патріот і борець за волю України, невпинний трудівник у громадській праці. Автор романів "Сон літньої ночі" (1946; під псевдонімом Степан Емерсон), "Жорстокі світанки" (1947; зфільмований), "Хай розсудить меч" (1948-1951), "Плем'я вовків" (1951), "Таємний фронт" (1952), "Між славою і смертю" (1953), "Велика гра" (1953), "Доба страхіть" (1953), "Під молотом війни" (1955-1956), "Прометеїв вогонь" (1977), "Слідами Заповіту" (1984) та фільмових сценаріїв "Ніколи не забуду" (1969) і "Зашуміла верховина" (1976). 

В основі більшості творів Рихтицького, включваючи роман "Плем'я вовків", висвітлюються події новітньої історії, зокрема періоду Другої світової війни та післявоєнного часу, розповідається про підпільну боротьбу УПА з більшовицьким режимом. У книзі викривається окупаційна та репресивна політика Москви по відношенню до України та її громадян, оприлюднюється інформація про повстання в СРСР (Вінниця, Далекий Схід, Харків), описуються дії українського підпілля.

Богдан Стебельський (український графік-маляр, художник, вчений, мистецтвознавець, журналіст) згадує про Любомира Рихтицького: "В 1981 році Рихтицькому минуло було 60 років. Треба було відмітити 60-річчя видатного письменника бодай згадкою у пресі. Автор цих рядків звернувся був до нього з проханням прислати матеріял про його творчість, про його працю і пляни на майбутнє. Письменник прислав нотатку, ляконічну, на пів сторінки друку. І ми вдячні йому, що її прислав, бо вже 16 липня 1983 року помер. Ось її зміст: Любомир Рихтицький, літературне псевдо Степан Любомирський, народжений 21 квітня 1921 року в Дрогобичі, в Україні, з батьків Евгенії з Божемських і Осипа Рихтицького. Батько помер в час російської окупації в жовтні 1941 року, мати живе на території ЗСА. Гімназію закінчив в Дрогобичі, в червні 1940 року, був студентом хемії і лісництва Львівського Університету до часу відходу до Дивізії, тобто до 17 липня 1943 року. В Дивізії перейшов підстаршинський вишкіл та старшинську артилерійську школу і відбув фронтову службу в 9-ій Батерії Артилерійського Полка Дивізії. Перебув два роки англійського полону і в 1947 році студіював журналістику в Реґенсбурзі, на УГТІ. Оженився у 1949 році з Дарією з Мельниковичів, має троє дітей: Тамару, Нестора і Ксеню, розвівся, оженивсявдруге у 1968 році з Зиновію з Матлів. Писати почав ще в юнацьких роках і вперше друкувався в квітні 1937 року в журналі "Світ Дитини" під редакцією Михайла Таранька. Деякі готові рукописи, написані під час військової служби, пропали у фронтових діях. Після війни, ще в полоні продовжав свої літературні зацікавлення і з того часу його машинка до писання не перестає стукотіти (список залучено). Пляни на майбутнє? Працювати дальше в організаціях Українського Визвольного фронту, писати і що найважніше - знаходити видавців. Кілька рукописів вже готові до друку, щось нове на машинці. А решта - в Божих руках!"

Оправа даного примірника відділена від блоку, книга практично розшита. 

Книга Степана Любомирського "Плем'я вовків" (Вінніпег, 1951) сьогодні є бібліографічною рідкістю, як і більшість діаспорних видань, і має історико-культурне значення.