Книгодрукування в Італії

Від початку винаходу книгодрукування у Майнці за пару десятиліть друкарні працювали вже в 56 італій­ських містах. Їхня продукція складала майже ½ всіх видань, які побачили світ у Європі до 1500 р.

Твори античних авторів і літературу світ­ського характеру друкували антиквеними шрифтами, а церковнослужбові та духовні книги і в XVI ст. продовжували друкувати готичними.

Провідним осередком книгодру­кування в Італії була Венеція, де працювало багато друкарів, що приїхали сюди з європей­ських країн.

Найпомітніше місце належа­ло книговидавцю Альдові Мануцію (бл. 1450— 1515); заснована ним приблизно у 1494 р. книговидавнича фірма проіснувала близько 100 років.

Отримавши у Римі освіту, А. Мануцій приїхав до Венеції й об'єднав навколо себе мовознавців, перекладачів і літераторів, щоб готувати до видання твори давньогрецьких класиків.

Згодом альдини (так називали книги А.Мануція) отримали гору в конкурентній боротьбі над книгами не лише італійських друкарів (у самій тільки Венеції протягом двох останніх десятиліть XV ст. діяло понад сто дрібних і потужних друкарень, які видали близько 2 мільйонів примірників книг), а й ліонських та паризьких майстрів книго­друкування.

Деякі друкарі почали підробляти свої видання під альдини. А.Мануцій змуше­ний був друкувати звернення до читача з роз'ясненнями, як відрізнити оригінальні аль­дини від підробок:

«Друкують у теперішній час, наскільки я знаю, в Ліоні шрифтами, подібними до наших, твори Вергілія, Горація, Ювенала, Персія, Марціала, Лукіана, Катулла, Тібулла, Проперція і Теренція, — всі ці твори без прізвища друкаря, без вказа­них міста і року завершення. ...На наших примірниках знайдуть ось що: «У Венеції, дім Альда» і рік видання. Крім цього, на тих не­має жодного особливого знака, а на наших дається дельфін, що обвиває якір (як це вид­но нижче)».

І далі він мотивує потребу в та­ких роз'ясненнях: «щоб покупець малих книг зручного формату не був збитий з пантелику і щоб одразу впізнав, де ці книги надрукова­ні: в Ліоні чи в нашому домі у Венеції».

Фірма А.Мануція за 100 років свого існу­вання надрукувала приблизно 250 видань, тираж яких іноді сягав 1000 примірників. Далеко не кожен видавець міг наважитися вкласти кошти у такий великий тираж!

Після смерті А.Мануція (1515) видавничу діяльність продовжили його тесть Андреа Торрезано, син Паоло Мануцій і внук Альд Ма-нуцій Молодший. Фірма проіснувала до кін­ця XVI ст.

На першу половину XVI ст. припадає роз­квіт мистецтва італійської книги. Крім фірми Альда Мануція, у Венеції працювало потуж­не книговидавниче підприємство Ґабріеля Джіолітто, яке видало 856 книг.

Книгу свого сучасника Лудовіко Аріосто «Несамовитий Роланд», яка мала успіх у читачів, він перевидавав 28 разів, а твори Ф.Петрарки та Дж.Боккаччо він неодноразо­во друкував у чудовому зовнішньому оформ­ленні та з ілюстраціями.

Другим потужним осередком книгодрукуван­ня в Італії була Флоренція. Філіппо Джіунті (1450 - 1517), відкрив одну з перших флорентійських друкарень. Тут були видані унікальні інкунабули, добре оформлені твори латинських та італійських класиків,відомі по всій Європі.Пізніше видавничий дім очолив ще один видатний представник родини Бернардо Джіунті (1487 - 1551). Друкарською маркою типографії була Флорентійська лілія уорнаментальній  рамці.

Введення у середині XVI ст. церковно-ка­толицької цензури, переслідування друкарів, які дотримувалися гуманістичних поглядів, та заборона ввозу прогресивних видань, внесе­них у папський «Індекс заборонених книг», привели Італію до ізоляції від європейського культурного розквіту.

Починаючи з другої половини XVI ст. і протягом усього XVII ст. твори італійських письменників і вчених — філософські розду­ми Джордано Бруно, твори Томмазо Кампанелли, наукові праці Ґалілео Ґалілея та кни­ги багатьох інших прогресивних авторів — видавалися за межами Італії: в Англії, Швей­царії, Німеччині, Польщі, Нідерландах.

Італійське книгодрукування в цей період занепало.Ринок збуту заполонила низько­якісна друкована продукція, серед якої трап­лялися окремі гарно оформлені видання.

Проте були і виключення, наприклад, книговидавнича фірма Ремондіні де Бассано, яка діяла з XVIIcт. по XIXcт. в Бассано, і видавала книги та географічні атласи на високому рівні.

Q Curtio de'Fatti di Alessandro Magno…

Друкарня Ремондіні, Бассано, 1723

Не менш успішною і продуктивною була друкарня Нікколо Педзано – друга половина XVII - до середини XVIIІcт.

Марка типографа Нікколо Педзано

Марка типографа Нікколо Педзано

У мистецтво книги прийшли нові художньо-сти­льові риси: замість чітких і ясних декоративних композицій доби Відродження з'явилися пишні форми нового стилю — бароко. Проте загальна культура книги — якість шрифту, складання, верстка та друк залишалися на до­сить низькому професійному рівні.

Друкарсь­ке мистецтво певною мірою підтримували майстри книги, які обслуговували папську друкарню (створена у 1626 р.). Тут виготов­лялися богослужбові та духовні книги, числен­ні словники й церковні довідники; для цієї друкарні пуансоніст Стефано Паоліно ство­рив 23 друкарських шрифти, в тому числі й кириличний. (с. 307)

Відродження традиційно високого мистець­кого та друкарського рівня італійської книги почалося тільки в першій половині XVIII ст. і було пов'язане з активною діяльністю вене­ціанських друкарів, художників і граверів.

У Венеції виникають численні творчі та нау­кові об'єднання, розквітає театр, музика й образотворче мистецтво. Широковідомим стає вчення англійського математика та фізика І.Ньютона (1643—1727), яке включає закон всесвітнього тяжіння, основи небесної меха­ніки, основні закони класичної механіки, кор­пускулярну теорію світла та ін.

Згодом культурний рух охопив майже всі економічно потужні італійські міста. Так, у Мілані друкувалися добре оформлені (з вико­ристанням мідьоритів) наукові та науково-популярні видання, зокрема такі, як історич­не дослідження вченого Л.Мураторі «Творчість італійських письменників» (1723). Друкарня належала науково-творчому об'єднанню «Палатіна».

А в Римі у власній друкарні відомий італійський гравер-офортист Джованні Баттіста Піранезі (1720—1778) почав друкувати створені ним величезні графічні аркуші еста­мпів із циклу «Види Риму», які відзначалися складністю композиції та філігранною офорт­ною технікою.

Реформи в галузі книгодрукарської спра­ви, які відбувалися протягом XVIII ст. у ба­гатьох країнах Європи, активно підтримав видатний італійський книговидавець Джамбаттіста Бодоні (1740—1813). Саме йому нале­жить слава відродження високих художніх традицій у книжковому мистецтві Італії.

У 1791 р. Дж.Бодоні заснував при коро­лівському палаці власну друкарню. І в Коро­лівській, і у власній друкарнях він приділяв велику увагу шрифтовій культурі. Спочатку Дж.Бодоні використовував шрифт і склада­льні прикраси, створені французьким майст­ром книги П'єром Сімоном Фурньє (1712— 1768), а згодом почав виготовляти власні шрифти.

Працюючи ще у герцозькій друкарні, Дж.Бодоні ретельно вивчив графіку шрифтів так званої перехідної антикви англійських майстрів книги — словолитників Вільяма Кезлона (1692—1766) і Джона Баскервілла (1706—1775), а також малюнки класицис­тичних шрифтів французьких майстрів книги Франсуа Амбруаза Дідо (1730—1804) та його сина Фірмена (1764—1836). На основі досяг­нень цих майстрів шрифту, під впливом есте­тичних поглядів фундатора класицизму нім­ця Йоганна Вінкельмана (1717—1768) та його широковідомої наукової праці «Історія мисте­цтва давнини» (1764) Дж.Бодоні розробив і вилив чудові латинські, французькі, грецькі, кириличні та інші шрифти.

Овчінніков В. Історія книги: Еволюція книжкової структури, Львів, 2005, с. 304-310.

Ознайомитися з колекцією "Італійські лігаторії XVII-XVIII століття в мініатюрних виданнях"