Мілена Іванівна Рудницька-Лисяк (1892—1976) — українська письменниця, громадсько-політичний діяч, журналіст, вчителька. Голова управи Союзу Українок, Українського жіночого конгресу в Станиславові (1934), Світового Союзу Українок, організації «Дружина Княгині Ольги». Редактор видань: «Жінка» (1935—1939) та «Жіночий вістник» (1922). Діяч УНДО (1927-1935). Доктор філософії (1917). Автор: "Українська дійсність і завдання жінки" (1934), "Західня Україна під большевиками" (1958), "Дон Боско: Людина, педагог, святий" (1963), "Невидимі стигмати" (1971).
Народилася у 1892 р. у м. Зборів у родині нотаріуса І. Рудницького. Освіту здобула у Львівській класичній гімназії (1910) та на факультетах філософії у Львівському та Віденському університетах (1910-1917). Після навчання працювала викладачем у Вищих Педагогічних Курсах у Львові (1921—1928). Мілена Іванівна була делегатом в Лізі Націй, намагалася донести до світового товариства про жахіття Голодомору в Україні, активно виступала з доповідями на міжнародних конгресах та зібраннях у Відні (1921), Дубліні (1926), Празі (1929), Берліні (1929), Марселі (1933). Напередодні початку Другої світової війни емігрувала до Європи. Проживала на території Польші, Німеччини, Чехії, Австрії, Швейцарії, США та Італії. Останні роки життя провела у Мюнхені (з 1959 р.). У період еміграції працювалва: представником Української національної ради у Швейцарії (1948–1950), директором Українського допомогового комітету (1946–1950), засновником українського жіночого руху в товаристві "Матірний союз українок" у США (1950-1954). Співробітник газети та радіо "Свобода" (1950–1960). Похована у 1976 р. у Мюнхені.
