Марі Софі фон Ла Рош (1730-1807) - неймовірна жінка своєї епохи. Вона перша почала публікувати власні твори не анонімно, заснувала літературний салон в м. Кобленц, товаришувала з відомими письменниками XVIII ст., а також першою в Німеччині публікувала науковий журнал для жінок. Декілька слів про її життєвий шлях.
Софі фон Гутерманн народилася у м. Кауфбойрен 6 грудня 1730 р. у родині лікаря Георга Гутерманна та лютеранки Регіни Барбари. Маленька Софі змалечку цікавилася наукою, у цьому захопленні її завжди підтримував батько. Як результат дівчинка у віці трьох років навчилася читати, а в п’ять — прочитала Біблію від початку до кінця. Згодом завдяки приятелю Джованні Б'янконі почала вивчати математику, італійську мову, історію мистецтв та музику.
Після смерті матері в 1748 році Софі разом з братами та сестрами жила у бабусі з дідусем в Біберачі. Тут вісімнадцятирічна Софі знайомиться з поетом і письменником Крістофом Віландом, з яким заручилася у 1750 році. Їхнє кохання тривало недовго - лише три роки (як у відомому романі Ф. Бегбедера), проте гарними друзями залишились до кінця життя.
Георг Гутерманн був не в змозі фінансово надалі підтримувати доньку, тому Софі вирішує одружитися. Цим чоловіком став Георг фон Ла Рош - таємний радник курфюрства в Майнці. Весілля відсвяткували у грудні 1753 року. Посада чоловіка дозволила в повній мірі пізнати придворне життя. Софі мала можливість практикувати свої знання французької, італійської й англійської мов. До того ж, кар’єра Георга стрімко набирала оберти. Це дозволило вже у 1779 році стати директором Придворної воєнної ради, і, таким чином, отримати певний вплив на діяльність уряду курфюрста.
У березні-квітні 1771 року подружжя оселилося в Еренбрейтштейні, поруч із виборчою резиденцією. Завдяки літературному нахилу Софі незабаром створила там постійний гурток для однодумців, який мав стати одним із найважливіших літературних салонів на Рейні та далеко за її межами. Велика популярність салону значною мірою зумовлена успіхом від її першого роману.
До літературного гуртка в основному входили письменники, поети та філософи Фрідріх Якобі, Йоганн фон Гете, двоюрідний брат Софі Віланд, Йоганн Лаватер, Йоганн Бадедов, Франц Лойхсенрінг, Йоганн Мерк, Йоганн Юнг-Штіллінг, Карл фон Дальберг, та інші.
У 1780 році на подружжя чекало нещастя. Виявилося, що написаний Георгом Ла Рошем анонімний релігійний текст “Листи про чернецтво” ще у 1772 році, став причиною звільнення з посади. Вони були змушені переїхати до м. Оффенбах, де і провели останні роки свого життя.
Софі розуміє, що тепер вона має фінансово підтримати родину, тому вирішує започаткувати у 1783 році власне видання «Помона для дочок Німеччини». Журнал був орієнтований на жінок-читачок, і за дуже короткий час став популярним у Європі. Перш за все серед жінок, навіть російська імператриця Катерина ІІ хотіла отримувати свіжі номери. Завзята прихильниця освіченого абсолютизму придбала 500 підписок на журнал, щоб розповсюджувати їх при дворі.
У той час як інші жіночі журнали того часу писали про моду, красу та те, як жінки мають поводитися, “Помона” зосереджувалась на філософських текстах про виховання та освіту. Читачі отримували інформацію про здоров’я, медицину, харчування, мистецтво, а також листи до редактора та рубрику з порадами. Тут вона також публікувала звіти про власні подорожі, які все частіше були пронизані тугою і жалем за рідними місцями.
Письменницька діяльність Софі особливо тісно пов’язана з її дебютним романом “Історія міс фон Штернхайм”. Письменниця ретельно збирала інформацію з різних джерел. У творі розповідається історія молодої дівчини, яка у буревії придворних інтриг і розчарованого кохання присвячує себе турботі про сиріт. З головною героїнею трапляються різні пригоди, і в кінці вона знаходить своє кохання, і таким чином особисте щастя.
Роман “Історія міс фон Штернхайм” (“Geschichte des Fräuleins von Sternheim”) був опублікований анонімно ще у 1771 році під редакцією колишнього нареченого Віланда. Лише згодом з’ясувалося, що автором цього твору є Софі фон Ла Рош. Гете, Мерк та Гердер дали книзі позитивний відгук у "Frankfurter Gelehrten Advertisements". Роман мав неабиякий успіх, і перекладався багатьма мовами світу (у тому числі і російською). Один з перших екземплярів представлений на нашому сайті: https://y2.com.ua/74-books/books-xviii-century/286-story-of-the-miss-von-sternheim-la-roche-s-1771
Кінець XVIII ст. для Софі ознаменований втратами та економічними турботами. Смерть спіткала одна за одною: спочатку чоловіка у 1788 р., потім сина Франца у 1791 р., дочки Максиміліани у 1793 р. Не зважаючи на труднощі, Софі розуміла, що не покине літературне поприще. Видає романи "Розалі і Клеберг на дачі" і "Явища на озері Онеїда", розвиває жанр подорожі на основі власних вражень. Однак втратила усі заощадження через зайняття лівого берега Рейну французькими військами у 1794 році.
Згодом почала падати репутація і літературного дому. Наприкінці життя Софі опублікувала роман під назвою "Liebe-Hütten", який навіть друг Віланд не вважав гідним критики. Певною мірою, як продовження «Мого письмового столу», Софі написала «Осінні дні» (1805) та «Літні вечори Мелюсіна» (1806).
Останні роки Софі Ла Рош вирощує фрукти та овочі, приймає друзів та онуків у своїй «хатинці для барбекю». Попри все, її оселя залишалася товариським та культурним центром, де регулярно зустрічались друзі родини, такі як сім'ї фон Бетман та фон Хольцгаузен із Франкфурта чи Бернарди, Д'Орвіль та Андре з Офенбаха.
Марі Софі фон Ла Рош померла 18 лютого 1807 року в Оффенбаху, де і похована. Школи в Беннігхаймі, Кауфбойрені та Вартхаузені названі на її честь, а вулиці в Кобленці та Шпаєрі носять її ім'я. Місто Оффенбах раз на два роки присуджує премію Софі Ла Рош.
У нашій колекції присутня одна з книг Софі Ла Рош у російському перекладі. Посилання: https://y2.com.ua/74-books/books-xviii-century/595-an-example-of-a-virtuous-woman-or-driving-misfortune-of-miss-loney-laroche-m-s-1793
Також пропонуємо переглянути відеоекскурсію про меморіальну кімнату присвячену Софі фон Ла Рош у м.Шпаєр https://www.youtube.com/watch?v=YJFW-GyM4NI
