Михайло Степанович Возняк (1881–1954) – український літературознавець, бібліограф, академік АН УРСР. Депутат ВР УРСР першого скликання (1940–1947). Член КПРС з 1951 року. Активно займався вивченням історії давнього українського письменства, життя і творчість письменників ХІХ – поч. ХХ ст., зокрема І. Франка.
Народився у 1881 р. в селі Вільках Мазовецьких у селянській родині. Батько був малоземельним селянином на ім'я Степан Возняк, мати - Єва Матвієва. Михайло Степанович отримав початкову освіту в рідному селі, а потім закінчив Рава-Руську семирічну школу. Потім вступив до Академічної гімназії у Львові (1897−1904). Після закінчення гімназії подав документи до Львівського університету на філософський факультет. Після здобуття університетського диплома 1908 рішенням Краєвої шкільної ради направлений на викладацьку роботу до Львівської Академічної гімназії, де працював до 1914 року.
З 1911 року Возняк стає членом філологічної секції НТШ. Водночас був активним учасником товариства «Просвіта», оприлюднював свої наукові і публіцистичні праці в літературних серіях «Учітеся, брати мої…» та «Народна бібліотека». Під час Першої світової війни вчителював у різних місцинах Галичини. У 1920–1939 рр. працював у прогресивних журналах «Вікна», «Культура» тощо. Не дивлячись на участь у протестах проти злочинних дій щодо українців у СРСР і позбавлення членства в наукових інституціях став професором Львівського університету у 1939 р.
Від 1951 керував відділом української літератури Iнституту суспільних наук АН УРСР, очолював кафедру української літератури аж до смерті у 1954 році. Помер у листопаді 1954 р. у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.
