Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951) - політичний та громадський діяч, письменник, голова першого уряду УНР. Народився в м. Єлисаветград у селянській родині. Після закінчення школи вступив до Єлисаветградської гімназії. У старших класах гімназії взяв участь у революційній організації, написав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», а згодом його відрахували з гімназії. У 1900 р. В. Винниченко склав іспит зрілості у Златопільській чоловічій гімназії.
У 1901 р. Винниченко вступив до Київського університету на юридичний факультет, і створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада». Був членом Революційної української партії (РУП). У 1903 році В. Винниченко через пропаганду відрахований з університету. Був ув’язнений в Лук’янівській в’язниці, звідки згодом вдалося втекти. Після цього зміг нелегально перетнути кордон.
На початку Першої світової війни В. Винниченко повернувся до Росії і жив до 1917 року під чужим ім’ям переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю. Згодом став членом Центральної Ради, потім очолив Генеральний секретаріат. Автор багатоьох декларацій і законодавчих актів УНР. Особисто проголосив I Універсал. Під натиском більшовицьких військ уряд УНР був змушений евакуюватися до Житомира, згодом Винниченко із дружиною їде до Бердянська. У 1918 р. працював в уряді П. Скоропадського, але через суперечності пішов у відставку та виїхав за кордон.
В еміграції політична кар'єра Винниченка тривала в Австрії, Чехо-Словаччині, Німеччині та Франції. На перших порах підтримував тісні зв'язки з українською національною еміграцією і російськими літераторами. Активно виступає з критикою політики РКП(б) та Радянського уряду. У 1925 р. через складну політичну та економічну ситуацію в Німеччині переселяється до Франції. Володимир Кирилович, придбавши житло у м. Мужен, займався виключно літературною діяльністю. Під час німецької окупації Франції перебував у концтаборі за відмову співпрацювати з нацистами. Помер у березня 1951 р.
