Леонід Володимирович Владич (1913—1984) — мистецтвознавець, кандидат мистецтвознавства, педагог. Справжнє ім'я Іоан-Вольф Пінхасович Ройзенберг. Займався вивченням художньої спадщини Т. Шевченка і його відображенням в радянській культурі. Народився 17 листопада 1913 р. у Житомирі. Член Спілки художників України (1945). Автор наукових праць з історії українського образотворчого мистецтва ХІХ-ХХ ст., сценаріїв для радіо- та телепередач, кінофільмів. Окрім Шевченка цікавився творчим надбанням митців: О. Пащенка, І. Їжакевича, Т. Яблонської, Л. Позена, К. Трохименка, С. Адамовича, В. Касіяна, О. Шовкуненка та ін.
Леонід Владич почав кар'єру позаштатним журналістом "робсількор" у дніпропетровській газеті "Зоря". У 1934—1935 рр. працював у видавництві АН УРСР. Паралельно стає співробітником Київського музею українського мистецтва. Публікується Леонід Владич на шпальтах «Пролетарська правда», "Образотворче мистецтво", «Малярство і скульптура», «Радянська Академія». Уже тоді підписується псевдонімом Владич. У 1936 він брав активну участь у експонуванні виставки українського народного мистецтва у столиці СРСР. Згодом став одним з організаторів Національного українського музею Т. Г. Шевченка у Києві, де попрацював до початку Другої світової війни.
У 1941 р. мобілізований до війська, був артилеристом, пізніше став шифрувальником. Учасник боїв під Сталінградом, Курською дугою, пройшов Польщу, закінчив війну в Німеччині старшиною гвардії. Після війни подав документи до Інституту живопису, скульптури та архітектури ім. І. Ю. Рєпіна у Ленінграді, який успішно закінчив у 1958 р. Опіся у 1960–1982 роках викладав у Київському художньому інституті. Помер 5 липня 1984 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
