Свєнціцький І. С.

        Іларіон Семенович Свєнціцький (1876-1956) - філолог, літературознавець, історик мистецтва, музейник, професор. Директор Національного музею у Львові (1905-1952), член НТШ (1924), член АН УРСР (1945). Автор: "Материалы по истории возрождения Карпатской Руси" (1905-1909), "Каталог книг церковно-славянской печати" (1908), "Основи науки про мову українську" (1917), "Винниченко, спроба літературної характеристики" (1920), "Нариси з історії української мови" (1920), "Шевченко в світлі критики й дійсності" (1922), "Початки книгопечатання на землях України" (1924), "Ікони Галицької України XV—XVI віків" (1929), "Місце Івана Франка в історії української фільольогії" (1933), "Мова Галицько-Волинського літопису" (1949) та ін.

        Народився в м. Буськ на Львівщині в сім’ї народного вчителя С. Свєнціцького та І. Кучинської. У 1887–1895 рр. навчався у Львівській класичній гімназії. Вищу освіту здобув на математичному факультеті Львівського університету (1899), а потім у Петербурзькому та Віденському університетах. У 1898 р. працював підручним писарем у професора Шараневича в Ставропігійному музеї. Наступні два роки відслужив в австрійській армії. У 1902 р. захистив докторську дисертацію зі слов’янської філології. Довгий час працює в бібліотеці Народного дому. У 1913 р. стає приват-доцентом Львівського університету.

        У 1915 р. заарештовують, проте через три роки повертається до Львова. У 1921-1925 рр. знову обіймає посаду викладача у Таємному українському університеті у Львові. Згодом стає старшим науковим співробітником Львівського філіалу Відділу мовознавства АН УРСР. Під час Другої світової війни був професором на кафедрі слов’янської філології в ЛДУ. У 1950 р. більшу частину часу присвячує АН УРСР, аніж університету. Одночасно обіймав посаду директора Національного Музею. Помер у 1956 р. у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.