Олександр Ісаєвич Солженіцин (1918-2008) - радянський письменник, історик, громадський і політичний діяч, член Російської АН, дисидент. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1970). Автор: «Архіпелаг ГУЛАГ» (1968), «Люби революцію», «В колі першому», «Один день Івана Денисовича», «Знають істину танки» та ін.
Народився у 1918 р. у м. Кисловодськ у родині селянина і козачки. У 1924 р. сім'я у зв'язку зі смертю батька змушена переїхати в Ростов-на-Дону. Там же майбутній письменник письменник здобув шкільну освіту (1926-1936). У цей час він створює свої перші есе та вірші. У 1936 р. Солженіцин вступив до Ростовського університету на фізико-математичний факультет, який закінчив з відзнакою. На початку Другої світової війни прагнув на фронт потрапити, і почав службу у 74 транспортно-гужовому батальйоні. Дослужився до звання капітана, нагороджений почесними нагородами. Не дивлячись на захоплення марксизмом, критикував політику Сталіна, за що у 1945 р. був заарештований і відправлений до таборів.
Близько восьми років перебував Солженіцин у таборах, допоки у 1953 р. відправили на заслання в Казахську РСР. Саме там він працював викладачем у школі, і через три роки стаття, через яку опинився на засланні була відмінена, і Солженіцин повернувся до Рязані. Однак у 1965 р. КДБ забороняє публікувати твори, і вже на З'їзді радянських письменників Солженіцин пише відкритого листа проти такого рішення влади. Як реакція - письменника виключили зі Спілки письменників. У 1974 р. виласний до ФРН. У 1975-1994 рр. письменник відвідав Німеччину, Швейцарію, США, Канаду, Францію, Великобританію, Іспанію. У 1994 р. Олександр Ісаєвич повертається на батьківщину, увесь час присвячуючи літературній діяльності. Помер у 2008 р. від серцевої недостатності. Похований в некрополі Донського монастиря.
