Прохір Мошнин (1754-1833) - ієромонах Саровського монастиря, засновник і покровитель Дівєєвській жіночої обителі. Ім'я надане церквою Серафім Саровський. Звертаються до нього при негараздах, проблемах, хворобах, приймаючи складні рішення та здійснюючи непростий моральний вибір.
Народився у 1754 р. у Курську у сім'ї православного купця Ісидора та Агафії. У дитинстві впав з дзвіниці, але дивом залишився живий. Мати миттєво побігла вниз, торкнувшись малюка, побачила, що він лишився цілим та неушкодженим. Підлітком отримав зцілення від хворі під час споглядання Курської ікони Божої Матері «Знамення». Мати підтримувала сина у релігійному виборі, подарувала йому великий мідний хрест, який він носив до кінця життя. В юності паломником прибув до Києва поклонитися святим. Стариця Досифея, надавши настанови юнаку, спрямувала його до «Саровської пустині», тобто до Тамбовської губернії.
У 1778 р. Прохір почав там служити під патронажем ченця Пахомія. У 1786 р. пострижений у ченці, а вже у 1793 р. в ієромонахи. Після смерті наставника залишив монастир і жив один на березі р. Саровка. Навіть коли на нього напали розбійники, Прохір не супротивився їм і не захищав себе, повністю віддавшись аскетизму. Їм лише яглицю, три роки не розмовляв взагалі. У 1810 р. повернувся до обителі. Праведник розмовляв із грішниками й страждальцями, зціляв хвороби, вказував вірний життєвий шлях, напучував та сприяв каяттю. Крихітну келію відвідували і прості миряни, і знатні люди (серед них був навіть цар Олександр I). Помер у 1833 р. у своїй келії.
