Петро Йосипович Панченко (1891-1978) — письменник, публіцист, член «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Сотник Армії УНР. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1965). Псевдонім: Петро Панч, Максим Отава. Автор робіт: „Там, де верби над ставом”, „Гнізда старі” (1923), „Поза життям” (1924), „Солом'яний дим” (1925), „Мишачі нори” (1926), збірка повістей „Голубі ешелони” (1928), „Облога ночі” (1935), „Гомоніла Україна” (1954) та ін.
Народився у 1891 р. в м. Валки на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, за словами самого автора, було багатим на приємні враження. Закінчивши школу, пішов працювати у Народний дім переписувати та розносити папери. У 17 років покидає дім та їде до Харкова. Там працює писарчуком в канцелярії Інституту шляхетних дівчат. Згодом подає документи до Полтавського землемірного училища. Закінчення припадає на початок Першої світової війни, тому опісля йде на прискорені курси в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії та опиняється на фронті.
У 1921 р. Петро Панч демобілізувався і приїхав до рідні у Валки, де працював землеміром. Під час Другої Світової війни переїздить до Москви, де займає посаду головного редактора літературного відділу радіостанції „Радянська Україна”. У 1949-1953 рр. був головою управління Харківської організації Спілки письменників, а у 1966-1969 рр. — секретарем правління Спілки письменників України. Збірка статей та етюдів-спогадів „Відлітають журавлі” стала останньою. Помер Петро Панч у 1978 р. в Києві, похований на Байковому кладовищі.
