Дмитро Миколайович Овсянико-Куликовський (1853-1920) – український вчений, педагог, публіцист, мемуарист, мовознавець, літературознавець, історик культури. Член АН (1907). Автор: статтей "Наука о языке и ее отношения к антропологии и социологии", "Культурные пионеры", "Секта “Людей Божьих”", "Провинциальная печать и захолустная цивилизация".
Народився в м. Каховка Херсонської області у дворянській родині. Початкову освіту здобув удома під керівництвом А. Марсикані. Далі навчання продовжив у Рішельєвській гімназії (1866), згодом у Сімферопольській класичній гімназії. У 1871 р. вступив на історико-філологічний факультет Петербурзького університету. У 1876 р. познайомився з М. Драгомановим, П. Аксерольдом, М. Зібером, П. Лавровим та іншими народниками у Петербурзі. У 1877 р. стажувався в Празі, Женеві та Парижі. У Швейцарії друкувався в журналі "Слово" (1878-1881) та видавав "Записки южнорусского социалиста" (1877).
У Московському унівеситеті склав іспит на звання приват-доцента з індо-іранської філології (1882). У наступному році обійняв посаду сходознавця у тому ж університеті. Овсянико-Куликовський був кореспондентом газет "Речь", "Русские ведомости" (1879), "Одесские новости" (1885-1887) та часопису "Русское богатство" (1884). У 1887 р. захистив докторську дисертацію на тему "К истории культа огня у индусов в эпоху Вед". У 1905 р. обіймав посаду професора у Петербурзькому університеті, викладав порівняльний синтаксис індоєвропейських мов. У 1908 р. викладав у Педагогічній академії в Петербурзі. Один з перших на засіданні Імператорської АН виголосив доповідь про геніальність письменника Т. Шевченка. Після цього переїхав до Одеси, де редагував газету "Южное слово" і працював на університетській кафедрі. Помер у 1920 р. у Одесі, похований на Другому християнському кладовищі.
