Микола Олексійович Некрасов (1821-1878) - російський поет, письменник, публіцист. Автор: «Селянські діти», «Коробейники», «Кому на Русі жити добре» (1866-1876), «Російські жінки» (1871-1872), «Дідусь» (1870), «Сучасники» (1875) та ін.
Народився у 1821 р. у Немирові Подільської губернії в багатодітній та заможній родині поміщика. Дитячі роки письменник провів в с. Грешнево в родовому маєтку. У1832-1837 рр. навчався в Ярославській гімназії. З навчанням у Миколи Олексійовича не склалося. У 1838 р. переїздить до Петербурга, стає вільним слухачем у Петербурзькому університеті на філологічному факультеті. Одночасно підробляє, даючи приватні уроки, а також пише вірші на замовлення. Згодом знайомиться із критиком В. Бєлінським. На перші накопичені кошти видає збірку віршів «Мрії і звуки» (1840 ), яка зазнла невдачі. Згодом видає альманах «Петербурзький Збірник» (1846), який мав грандіозний успіх.
У 1841 р. Некрасов працює співробітником бібліографічного відділу «Отечественных записок». У 1847-1866 рр. був редактором славзнозвісного журналу «Современник». У 1861 р. особисто був присутнім на похоронах Т. Г. Шевченка, і присвячує цій події вірш «На смерть Шевченка». Останніми роками активно займається літературною діяльністю, і видає «Останні пісні» – цикл віршів, присвячені своїй дружині. У 1877 р. Микола Некрасов помирає в Санкт-Петербурзі від раку. Похований на Новодівичому кладовищі.
