Никифор Якович Григоріїв (1883-1953) - громадсько-політичний діяч, вчений, педагог, професор, доктор соціології (1930). Автор: "Історія України в народних думах та піснях" (1918), "Підстави української національно-державної політики" (1923), "Державознавство" (1936), "The War And Ukrainian Democracy" (1945).
Народився у 1883 р. у м. Бурти на Черкащині в багатодітній родині сільського вчителя. Освіту здобув у Городищенській сільськогосподарській школі (1895-1900). Далі переїздить до Києва, успішно складає іспити на вчителя російської словесності (1904) та розпочинає викладацьку діяльність у Кам'янці-Подільському (1907-1915). Водночас був керівником Кам’янець-Подільської «Просвіти». Активно публікувався у часописах «Рада», «Маяк», «Світло», «Подольские известия».
Під час Першої світової війни перебував на службі в російській армії. Потім розпочинає політичну кар'єру в УЦР, у 1918 р. стає міністром освіти в уряді УНР. Після приходу до влади більшовиків покинув країну, емігрувавши до Чехо-Словаччини. Григоріїв був заступником голови Українського громадського комітету (1921–1925). Одночасно працював редактором часописів «Нова Україна», «Трудова Україна», тощо. Був членом Головного політичного комітету УПСР (1932), а також організатором Українського соціологічного інституту у Празі (1923-1938). У 1939 р. емігрував до США, де очолив український відділ радіо «Голос Америки» (1949–1953). Помер у 1953 р. в Нью-Йорку.
