Ярослав Левицький (1878-1961) — український греко-католицький священик, церковний діяч, теолог, публіцист, перекладач. Псевдонім: Яр. Юлев. Декан та професор теологічного відділу Богословської Академії у Львові (1934-1944). Член Біблійної секції та видавничої комісії Богословського наукового товариства. Автор: «Перші українські проповідники і їх твори», «Львівська Духовна Семинарія в літах 1897—1901» (1901), «Історія Християнської Церкви» (1924), «Пастирське богословіє» (1928), «Теорія церковної вимови» (1932). Редактор: «Нова Рада» (1919-1920), «Нива», «Основа» та ін.
Народився у 1878 р. у с. Пістинь Івано-Франківської області. Освіту здобув у Коломийській гімназіії (1896), на факультеті права Чернівецького університету та богословського факультета Львівського університету. У 1901 р. був висвячений у сан священика. У 1905-1910 рр. займав посаду катехита школи та проповідник у соборі св. Юра, а у 1910—1930 рр. у Львівській академічній гімназії. На початку Першої світової війни заарештований російською окупаційною владою. Здобув ступінь доктора богослов'я у Львівському університеті (1917), де у 1921-1924 рр. викладав історію Церкви. Зазнав переслідувань з боку радянських спецслужб. Після Львівського собору 1946 р. перейшов у православ'я. Помер у 1961 р. у с. Суховоля Львівської області.
