Карл Еміль Францоз (1848-1904) - австрійський письменник, перекладач. Автор таких творів, як «Мошко з Парми» (1880), «Юдіт Трахтенберг» (1891), «Лейб Вайнахтскухен і його дитя» (1894), «Паяц» (1905), «Трагічні новели» (1886), «Чудові діти гетто» (1888), «Шукачі правди» (1894). Надзвичайно цікава історія про походження його прізвища. Насамперед, прадід Карла-Еміля довгий час мешкав у Франції, і після еміграції до України, один із австрійських чиновників записав з невідомих причин його батька як Францоз (на німецький манір француз).
Народився у 1848 р. у м. Чортків у родині освіченої єврейської сім'ї. Францоз навчався в гімназії м. Чернівці, а потім на юридичному факультеті університету Відня. Зі студентських років почав публікуватися в газетах. У 1874-1877 рр. в якості кореспондента віденської газети «Нойє Фрай пресі» здійснив подорож по Росії, Туреччини і країн Центральної Європи. Свої враження описав у книзі, що вийшла окремим виданням у Лейпцигу в 1876 р.
У 1877-1887 рр. Францоз працював юрисконсультом єврейської громади Відня, займаючись одночасно літературною творчістю, видавничою справою і редагуванням. Згодом переїхав до Берліну, де займався лише літературною та видавничою справою. У Німеччині пише загальновідомий роман «Боротьба за право» - найбільший твір Францоза, присвячений життю українських селян в Австро-Угорщині. Великі заслуги Францоза в австрійській і німецькій журналістиці та у видавничій справі. У 1882-1885 рр. він був головним редактором газети «Нойє іллюстрірте цайтунг» у Відні, з 1886 р. - видавцем і головним редактором журналу «Дойче Дихтунг» у Берліні. Помер Карл-Еміль Францоз у 1904 р., похований у Берліні на цвинтарі Вайсензее.
