Дмитро Іванович Дорошенко (1882–1951) – український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, бібліограф. Член НТШ (1923), РУП та УЦР. Засновник «Просвіти» на Катеринославщині. Опублікував понад 1000 наукових праць з історії.
Народився у 1882 р. у м. Вільно, Литва у родині старовинного козацького роду Дорошенків. Освіту здобув у Варшавському та Петербурзькому університетах. У 1909 р. закінчив історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира у Києві. Під час навчання розпочинає громадянську діяльність, публікує статті у виданнях: "Украинский вестник", "Україна", "Дніпрові хвилі". Після закінчення університету переїхав до м. Катеринослав, де працював вчителем історії. На початку Першої світової війни повернувся до Києва, працював бібліотекарем Історичного музею та співробітником низки громадський організацій, що допомагали українцям, постраждалих від війни.
У 1917 р. був призначений комісаром Галичини та Буковини з правами генерал-губернатора. Наступного року був призначений губернським комісаром УЦР на Чернігівщині, згодом очолював Міністерство закордонних справ уряду гетьмана П. Скоропадського. Через суперечності з іншими членами уряду полишив його, і продовжив викладацьку діяльність в Українському університеті у Кам'янець-Подільському. У 1920 р. був вимушений емігрувати за кордон. У 1921-1951 рр. обіймав посаду професора Українського вільного університету у Відні, Празі та Мюнхені, а також у Карловому університеті (1926–1936), у Українському науковому інституті в Берліні (1926–1931), у Варшавському університеті (1936–1939). Останні роки життя працював на посаді президента Української вільної академії наук у США (1945–1951). Помер у 1951 р. у Мюнхені.
