Панкратій Чарниський (1706-1773) — український релігійний та освітній діяч в добу Гетьманщини, викладач, префект. Архімандрит Чернігівського Єлецького та Чернігівського Троїце-Іллінського монастирів.
Народився у 1706 р. в с. Чернин у козацькій сім'ї. Освіту здобув у Чернігівському колегіумі (1733). Після цього постригся в ченці у Чернігівському Борисоглібському монастирі. У 1736 р. як ієромонах прибув до Києво-Могилянської академії, де продовжив навчання в богословському класі (1740). Потім повернувся до Чернігова, де викладав у 1741-1742 рр. у Колегіумі піїтику та риторику. У 1744 р. примусово емігрує до Москви, а саме до Троїце-Сергієвої лаври, де він виголосив «Слово в высочайшее присутствие… императрицы Елизаветы Петровны… о делах мздовоздаятельных» (1744). Через два роки став архімандритом Троїцького Данилового монастиря в м. Переяславль-Залеський.
У 1753-1763 рр. був архімандритом у таких монастирях: Волоколамський, Лужецький Московської єпархії (1754-1756), Бізкжівського Хрестовоздвиженського в м. Дорогобуж Смоленської єпархії (1757-1761). У 1761 р. повертається в Україну, де Панкратія Чарниського призначають архімандритом Чернігівського Єлецького Успенського монастиря (1761-1762), Чернігівського Троїце-Іллінського монастиря (1762-1763). З 1763 р. знову архімандрит Єлецького Членського монастиря, де згодом і помер.
