Нечуй-Левицький І.

        Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918) - український письменник, прозаїк, драматург, перекладач, етнограф, фольклорист, педагог, магістр богослов'я. Автор робіт: комедія «Жизнь пропив, долю проспав», повісті «Наймит Яріш Джеря», «Дві московки», драматичні твори «Маруся Богуславка» (1875), «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім'я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884) та ін. 

         Народився у 1838 р. в сім'ї сільського священника в Стеблеві на Черкащині. Батько зробив усе можливе, аби син отримав якісну освіту, навчаючи читати змалечку. Початкову освіту отримав у дяка у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов'янську мови. У 14 років вступив до Київської духовної семінарії (1853-1859). Через два роки для здобуття вищої совіти обирає Київську духовну академію (1861-1866). У цей період активно вивчає іноземні мови, зарубіжну літературу, історію та географію, і викладає ці предмети у Полтавській духовній семінарії (1865-1866). Потім працює викладачем у Польщі до початку повстання 1863 р., і переїхав до Кишинева. 

      З 1873 р. працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності. За активну пропаганду української мови потрапив під таємний нагляд жандармерії. У 1885 р. повертається до Києва. До кінця життя Іван Левицький жив у злиднях. Революційні події 1917-1918 рр. лише ускладнили матеріальне та фізичне положення письменника. Зламавши ногу, Іван Семенович переїздив з місця на місце, аби мати змогу вилікуватися. 30 березня 1918 р. Центральна Рада постановила призначити Івану Левицькому персональну пенсію, однак він не встиг її отримати. Помер у Дегтярівській богодільні у 1918 р., похований на Байковому кладовищі.


Copyrights © 2021 Y2 Antique House, Усі права захищені.